Брошка Забули тіні: традиція, виткана з лугів, вовни і часу

Ця брошка — вишуканий переосмислений фрагмент української історії, натхненний невеликим гобеленом кінця XVIII століття, витканим на Полтавщині — у краю, де ткацтво проростає крізь покоління, як трава на родючих луках.

Полтавщина завжди славилась вівчарством — природні умови сприяли розведенню овець, а з вовни створювали килими, гобелени, тайстри та побутові текстилі. Килимарство в регіоні має глибоке коріння, і зберігається донині — зокрема, у відомому осередку в селі Решетилівка, яке ще з козацьких часів плекало цю ремісничу традицію.

Про глибину решетилівського ткацтва свідчить і унікальний артефакт — килим 1734 року, який зберігається у Національному історичному музеї. Він був частиною похоронного обряду гетьмана Данила Апостола — свідченням сакрального значення тканих виробів у тогочасному житті.

Рослинні орнаменти — основа художньої мови полтавських килимів. Вони бувають однотонними або побудованими на тонких відтінках одного кольору, створюючи спокійний і глибокий декоративний ритм, що водночас заспокоює і захоплює.

Брошка Забули тіні — це частинка великої культурної мозаїки, виткана з ниток часу, любові до землі та краси, що живе в деталях. Вона нагадує: справжнє мистецтво — це не тільки те, що зберігається в музеях, а й те, що продовжує жити у сучасних формах і наших серцях.